Главный списокЛицензирование, налоги

Проблемні питання застосування піноутворювачів для гасіння пожеж



В попередньому номері нашого журналу (с. 68-70) було описано прийняту в світі класифікацію піноутворювачів для пожежогасіння. Мова йшла також про їх застосування для гасіння пожеж у резервуарах для зберігання нафти і нафтопродуктів (с. 78-83). Сьогодні нам хотілося б докладніше розповісти про класифікацію піноутворювачів, прийняту в Україні, нормативні документи, що встановлюють порядок їх застосування та випробування, а також надати рекомендації щодо вибору піноутворювачів для протипожежного захисту об'єктів різного призначення, порядку їх зберігання і застосування в системах пожежогасіння. Що було, що є і що буде Як відомо, піноутворювачі належать до одних з найбільш поширених вогнегасних речовин. їх основою (головним компонентом) є поверхнево-активні речовини (ПАР) різної хімічної природи і різного походження. У шістдесяті - вісімдесяті роки минулого століття спостерігався інтенсивний розвиток технологій виробництва синтетичних ПАР, розширювалися сфери їх застосування. Так, згідно з літературними даними, в середині названого періоду піноутворювачі і змочувальники застосовувалися під час гасіння приблизно 15% від загальної кількості пожеж, що виникали на території колишнього СРСР. Згідно зі статистичними даними, в теперішній час лише близько 1,5% пожеж в Україні гасяться піною і приблизно така ж кількість - змочувальними розчинами. Є декілька причин, через які склалася така ситуація. Перша з них полягає в тому, що піноутворювачі для гасіння пожеж за часів існування СРСР українськими підприємствами не вироблялися, і потреби пожежних підрозділів і промислових підприємств задовольнялися шляхом ввезення піноутворювачів з Росії та Естонії. Як підрозділами пожежної охорони, так і в системах пожежогасіння піною і змочувальними розчинами застосовувалися майже виключно біологічно «жорсткі і малоефективні піноутворювачі «ПО-1», «ПО-1Д» і «П0-6К», про які мова в нашому журналі вже йшла. Усі вони в теперішній час вже не виробляються, однак їх залишки у державах колишнього СРСР дуже великі, в Україні ці піноутворювачі застосовуються до цього часу. Дослідження, спрямовані на розроблення біологічно «м'яких» піноутворювачів для гасіння пожеж, технологій їх виробництва і нормативних документів, що встановлюють вимоги до піноутворювачів, в Україні розпочалися лише в 1995 році. На той час у державі практично не було ані спеціалістів в галузі протипожежної піни, ані експериментальної і методичної бази, яка б дозволила проводити такі дослідження. Інша причина скорочення обсягів застосування піноутворювачів полягає в економічних труднощах, яких зазнає держава. В теперішній час придбання вогнегасних речовин, які відповідають сучасним вимогам, є складною задачею як для підрозділів пожежної охорони, так і для більшості промислових підприємств. Крім того, до останніх років в Україні не було нормативної бази, яка б відповідала сучасним вимогам і враховувала реальні можливості розроблених в останні роки або таких, що нещодавно з'явилися на вітчизняному ринку, піноутворювачів загального та спеціального призначення для гасіння пожеж. Відсутність нормативної бази щодо випробування та застосування піноутворювачів для пожежогасіння не сприяла ані розвиткові їх виробництва в Україні, ані їх імпорту. В теперішній час ситуація поступово покращується, в Україні налагоджено виробництво ряду біологічно «м'яких» (тобто таких, що швидко розкладаються в природних умовах) піноутворювачів загального та спеціального призначення, які за своєю ефективністю не поступаються зарубіжним аналогам. Очевидно, саме через поступове відновлення роботи багатьох промислових підприємств і зростання обсягів промислового виробництва помітно активізувалися постачальники піноутворювачів. Поступово розширяється їх номенклатура, на ринку з'являються раніше невідомі типи і марки піноутворювачів. Ми очікуємо, що вітчизняний ринок піноутворювачів для гасіння пожеж і надалі буде розширятися. Вперше виробництво піноутворювача загального призначення для гасіння пожеж в Україні розпочав Горлівський хімічний завод, розташований в однойменному місті Донецької області. Плодом спільних зусиль спеціалістів УкрНДІПБ і названого заводу став піноутворювач «Пегас», до складу якого входять біологічно «м'які» ПАР, що виробляються самим заводом, і добавки інших хімічних речовин, що виробляються в Україні. Пізніше поєднання зусиль фахівців УкрНДІПБ і ЗАТ «Інститут «Спецавтоматика» (м. Луганськ) дало змогу розробити біологічно «м'який» піноутворювач загального призначення «Сніжок-1». Він виготовляється підприємством протипожежного обладнання «Пірена» (м. Сєверодонецьк Луганськоїобл.)з2001 року. Починаючи з 1999 року в Україні виробляються піноутворювачі спеціального призначення. Так, ТОВ «Нові будівельні технології» (м. Київ) виготовляє піноутворю-вач «ППЛВ-(Універсал)» марок 103, 103М, 106, 106М. Піноутворювач марок 103 і 103М застосовується для отримання піни, як правило, у 3% концентрації, піно-утворювач марок 106 і 106М - у 6% концентрації. Буква «М» вказує на те, що температура застигання піноутворювача не перевищує -17С. Інший піноутворювач спеціального призначення, що має аналогічні властивості і також є плівкоутворювальним, виробляється ТОВ «Марко Лтд.» (м. Одеса). В теперішній час вітчизняні виробники піноутворювачів спільно з УкрНДІПБ проводять роботи щодо удосконалення рецептур піноутворювачів і розширення сфер їх застосування. На нашу думку, питома вага піноутворювачів вітчизняного виробництва на українському ринку в найближчі роки зростатиме. Можна очікувати, що протягом найближчого часу ефективність піноутворювачів, що серійно виготовляються вітчизняними підприємствами, буде підвищена, будуть поліпшені їх експлуатаційні властивості. Не виключено, що з'являться нові марки піноутворювачів вітчизняного виробництва. Нормативні документи В Україні чинні два державні стандарти, що встановлюють вимоги до піноутворювачів: • ДСТУ 3789-98 Піноутворювачі загального призначення для гасіння пожеж. Загальні технічні вимоги і методи випробувань; • ДСТУ 4041-2001 Піноутворювачі спеціального призначення, що використовуються для гасіння пожеж водонерозчинних і водорозчинних горючих рідин. Загальні технічні вимоги і методи випробувань. Піноутворювачем називають речовину, яка під час змішування з водою у відповідних співвідношеннях утворює робочий розчин, що здатний генерувати піну в разі використання відповідного обладнання, а також змочувальний розчин. Згідно з прийнятою в Україні класифікацією піноутворювачі для гасіння пожеж умовно поділяються на дві категорії: піноутворювачі загального і піноутворювачі спеціального призначення. Піноутворювачі загального призначення для гасіння пожеж -це піноутворювачі, що здатні утворювати піну низької, середньої та високої кратності з робочих розчинів, а також змочувальні розчини для гасіння пожеж класів А і В (підкласи А1, А2, В1) згідно з ГОСТ 27331 Пожарная техника. Классификация пожаров. Кажучи простіше, пінами, що утворюються з робочих розчинів піноутворювачів загального призначення, можна гасити тверді горючі речовини і матеріали, горіння яких супроводжується або не супроводжується тлінням, і неполярні горючі та легкозаймисті рідини. Змочувальні розчини піноутворювачів загального призначення придатні для гасіння твердих горючих речовин і матеріалів, горіння яких супроводжується тлінням чи відбувається без нього. Беручи за основу прийняту в світі класифікацію піноутворювачів, яку описано у попередньому номері, піноугворювачі загального призначення слід віднести до класу «S», що вказує на їх виготовлення з синтетичних компонентів. Піноутворювачі спеціального призначення для гасіння пожеж -це піноутворювачі, що здатні утворювати робочі і змочувальні розчини, придатні для гасіння пожеж класів А і В (підкласи А1, А2, В1, В2) згідно з ГОСТ 27331 або якого-небудь з них, або такі, що придатні до застосування з морською водою як розчинником. Інакше кажучи, піни, що утворюються з робочих розчинів таких піноутворювачів, придатні для гасіння пожеж класів А (підкласи А1, А2) і В (підклас В1, а в окремих випадках -підклас В2, тобто горіння полярних горючих і легкозаймистих рідин). Особливе місце серед піноутворювачів спеціального призначення посідають плівкоутворювальні піноутворювачі, тобто піноутворювачі, виготовлені на основі фторвмісних та інших ПАР і здатні утворювати плівки з водних розчинів на поверхні горючих (легкозаймистих) рідин, яка характеризується здатністю до самовіднов-лення після механічного руйнування, а також зниженням швидкості дифузії парів горючої (легкозаймистої) рідини. Про властивості плівкоутворювальних піноутворювачів мова йшла у попередньому номері нашого журналу (с. 78-83). До піноутворювачів спеціального призначення, на яких розповсюджується дія ДСТУ 4041-2001, відносяться такі їх типи як «АFFF», «AFFF AR», «Р», «Р AR», «FP», «FP AR», «FFFP», «FFFP AR» і деякі інші, що звичайно виготовляються у невеликих кількостях. Окремим класом піноутворювачів спеціального призначення є піноутворювачі, придатні до застосування з морською водою. Вони можуть належати до класів «S», «AFFF», «AFFF AR», «Р», «Р AR», «FP», «FP AR», «FFFP», «FFFP AR» та ін. Про особливості їх застосування мова йшла у журналі «Бизнес и безопасность» №6/2002, с. 66-68. Розробленні Державні стандарти ДСТУ 3789-98 і ДСТУ 4041 -2001 містять вимоги не тільки до показників, які характеризують експлуатаційні властивості і ефективність піноутворювачів, але і встановлюють вимоги щодо токсичності піноутворювачів та їх здатності до біологічного розкладу. Зокрема, зазначено, що усі піноутворювачі повинні бути біологічно «м'якими». За своєю токсичністю піноутворювачі загального призначення повинні відповідати IV класу небезпеки («речовини малонебезпечні») згідно з ГОСТ 12.1.007-76 ССБТ Вредные вещества. Классификация и общие требования безопасности. Токсичність піноутворювачів спеціального призначення не повинна перевищувати III клас («речовини помірно небезпечні»). Стандарти на продукцію містять вимоги до показників її якості, але звичайно не відповідають на запитання про те, як її використовувати. Саме це має місце і у випадку піноутворювачів для гасіння пожеж. Найголовнішим нормативним документом, який регламентує порядок застосування піноутворювачів, а також порядок їх транспортування, зберігання і випробування, є НАПБ 05.02-99 «Інструкція про порядок застосування і випробування піноутворювачів для пожежогасіння», розроблена УкрНДІПБ. Крім неї чинні рекомендації щодо застосування окремих піноутворювачів вітчизняного виробництва. Звичайно, ці документи не можуть відповісти на усі запитання, що стосуються застосування піноутворювачів з метою гасіння пожеж, і у разі виникнення запитань слід звертатися до фахівців. Види протипожежних пін Піною називають плівкову чарункову структуру системи типу «газ - рідина», яка характеризується кратністю і стійкістю. Кратністю називають відношення об'єму піни до об'єму водного розчину, з якого її отримано. Під стійкістю піни розуміють її здатність до зберігання своєї структури протягом проміжку часу. Розрізняють піни низької (не більше 20), середньої (від 21 до 200) і високої (понад 200) кратності. Для отримання кожного виду пін використовують спеціальне пожежне обладнання.Піноутворювачі загального призначення зазвичай застосовують для отримання пін середньої кратності, оскільки піни низької кратності, що утворюються з їх робочих розчинів, у більшості випадків менш ефективні під час гасіння горючих (легкозаймистих) рідин. Піни середньої кратності застосовуються для гасіння пожеж шляхом їх подавання як на поверхню, що горить (гасіння поверхневим способом), так і в об'єм приміщення, де виникла пожежа (гасіння об'ємним способом). Для гасіння об'ємним способом використовують також піни високої кратності, що утворюються з робочих розчинів піноутворювачів. Плівкоутворювальні піноутворювачі спеціального призначення, як правило, найбільш ефективні у разі їх застосування з обладнанням, призначеним для генерування піни низької кратності. Це пояснюється дуже легко: гасіння пінами низької чи середньої кратності, що утворюються з робочих розчинів піноугворювачів загального призначення, настає після того, як на поверхні рідини накопичиться шар піни, товщина якого достатня для зниження концентрації горючих парів над поверхнею до значень, за яких горіння неможливе, у той час як гасіння пінами низької кратності, що утворюються з робочих розчинів плівкоутворювальних піноутворювачів, настає в основному за рахунок охолодження поверхні рідиною, що виділяється під час руйнування піни на поверхні горючої (легкозаймистої) рідини і зниження швидкості дифузії парів рідини завдяки утворенню тонкої плівки на її поверхні. У разі подавання на поверхню рідини піни середньої кратності, отриманої з робочого розчину плівкоутворювального піноутворювача, утворення захисної плівки також можливе, але її стійкість менше, ніж у разі утворення плівки з піни низької кратності. Крім високої вогнегасної ефективності, піна низької кратності має ще одну суттєву перевагу - її можна за необхідності подавати на декілька десятків метрів, у той час як стандартні генератори піни середньої кратності здатні подавати піну не далі ніж на 5-6 м. Можливість подавання піни на великі відстані найбільш важлива у тих випадках, коли важко підібратися до осередку пожежі або перебування у безпосередній близькості до нього небезпечно. Характерним прикладом є застосування піни низької кратності для гасіння пожеж у резервуарах для зберігання нафти і нафтопродуктів (див. «Бизнес и безопасность» №2/2003, с. 77-81, «Бизнес и безопасность» №3/2003, с. 78-83). Гасіння пожеж змочувальними розчинами Про причини, через які змочувальні розчини застосовують в практиці пожежогасіння замість води, мова вже йшла (див. «Бизнес и безопасность» №5/2002, с. 48). Слід відзначити, що для приготування змочувальних розчинів придатні практично усі піноутворювачі для гасіння пожеж. Як свідчать літературні дані та результати експериментів, вогнегасна ефективність змочувальних розчинів більшості піноутворювачів у разі гасіння пожеж приблизно однакова, однак важливо правильно підібрати концентрацію піноутворювача. Як і в інших випадках, суттєву роль відіграють економічні фактори. Критерії вибору піноутворювачів На ефективність протипожежної піни впливають такі фактори як природа піноутворювача, вид обладнання, яке застосовується для отримання піни та її подавання на гасіння, кратність піни, спосіб її подавання, температура і хімічний склад (в першу чергу твердість) води, що використовується для приготування робочих розчинів піноутворювача, висота шару пального і тривалість горіння до початку подавання вогнегасних речовин в осередок горіння (особливо у випадку гасіння пожеж у резервуарах для зберігання нафти і нафтопродуктів), погодні умови тощо. Звичайно, усі нюанси, які можуть виникнути під час гасіння пожежі, передбачити неможливо. Не можна передбачити і можливі «нештатні» ситуації. Однак це не означає, що цього не треба прагнути. Під час вибору піноутворювача слід перш за все визначити, які речовини і матеріали можуть горіти, які вогнегасні речовини придатні для їх гасіння, і якими можуть бути масштаби пожежі. Відповідь на запитання про можливість застосування і ефективність різних вогнегасних речовин під час гасіння певної речовини чи матеріалу можуть містити відповідні галузеві нормативні документи або загальновідомі довідники. Але треба бути дуже «обережним»: вельми велика частина галузевих нормативних документів не переглядалася по 10-20 років і більше, і такі документи не можуть містити інформацію про можливість застосування і ефективність сучасних вогнегасних речовин. Багато документів містять рекомендації про застосування вогнегасних речовин, які суттєво поступаються за ефективністю сучасним засобам пожежогасіння або взагалі зняті з виробництва. Те саме можна сказати і про деякі довідники. Та й взагалі, яким би новим не був довідник, повним і універсальним він бути не може. Не менш важливим питанням є вибір протипожежного обладнання. Під час вибору вогнегасних речовин (зокрема, піноутворювачів) і протипожежного обладнання для протипожежного захисту кожного конкретного об'єкту доцільно поцікавитися думкою спеціалістів. Однак деякі загальні рекомендації дати все-таки можна. У багатьох випадках не варто «стріляти з гармат по горобцях» чи «колоти горіхи паровим молотом», для протипожежного захисту виробництва можуть бути придатними відносно дешеві піноутворювачі загального призначення (вірніше, ти з них, які відповідають сучасним вимогам). Якщо можливе горіння великих розливів чи складів пального, резервуарів для зберігання нафти і нафтопродуктів тощо, то звичайно доцільніше застосовувати фтор-синтетичні або фторпротеїнові піноутворювачі («AFF» або «FFFP»). Якщо на об'єкті обертаються полярні рідини, то піною, що утворюється з робочих розчинів піноутворювачів загального призначення, погасити пожежу звичайно вдається лише після суттєвого їх розведення водою (робочим розчином піноутворювача). Найкращий вихід з таких ситуацій - застосування так званих «спиртостій-ких» пін, що утворюються з піноутворювачів типу «AR» (фторсинтетичних чи фторпротеїнових). Якщо ж у виробництві використовується декілька типів полярних і неполярних горючих (легкозаймистих) рідин і, особливо, розчинники, що являть собою суміші декількох полярних органічних рідин, то краще передбачити придбання «універсального» піноутворювача, придатного для гасіння твердих горючих речовин і матеріалів, а також полярних і неполярних горючих (легкозаймистих) рідин різної природи. Бажано, щоб такий піноутворювач був придатним для отримання пін низької та середньої кратності і міг застосовуватись з різним протипожежним обладнанням. Піноутворювачі спеціального призначення для гасіння пожеж (особливо плівкоутворювальні), як правило, дорожчі за піноутворювачі загального призначення, але їх ефективність під час гасінняскладних пожеж і (в багатьох випадках) більший термін зберігання часто виправдовують їх придбання і застосування. В теперішній час в Україні не існує дефіциту піноутворювачів загального та спеціального призначення, придатних для гасіння неполярних горючих (легкозаймистих) рідин (пожежі класу В, підклас В1) і твердих горючих матеріалів (пожежі класу А, підкласи А1, А2). Однак піноутворювачів, придатних для гасіння полярних горючих (легкозаймистих) рідин (пожежі класу В, підклас В2), на вітчизняному ринку небагато. Це може створити певні труднощі під час гасіння пожеж на об'єктах, де використовуються полярні рідини: спирти, ацетон, альдегіди, органічні кислоти, розчинники для фарб тощо. За станом на початок липня поточного року нами експериментально підтверджена можливість застосування з метою гасіння полярних рідин лише піноут-ворювача «S.F.P.M.» виробництва фірми «Eau et Feu S.A.» (Франція). Однією з обов'язкових умов, які повинні виконуватись, є наявність сертифіката відповідності на вог-негасну речовину (див. розділ «Сертифікація»). Однак через низку причин в Україні прийнято «спрощений» порядок сертифікаційних випробувань піноутворювачів, який не завжди дозволяє адекватно їх порівнювати. Зокрема, не передбачено поділ піноутворювачів на класи за вогнегасною ефективністю та ізолювальною здатністю піни, як це прийнято згідно з міжнародним стандартом ISO 7203 (див. «Бизнес и безопасность», №3/2003, с. 68-70). Подібну інформацію іноді можна отримати з рекламних даних чи технічного опису піноутворювача. Казати про те, чи завжди можна довіряти таким документам -справа невдячна, інший вихід полягає у проведенні досліджень або порівняльних випробувань. Проводити їх теж треба з певною «обережністю», адже подаючи з «великого» пожежного ствола пінні струмені у відносно невеликий осередок пожежі, різницю у вогнегасній ефективності різних пін побачити практично неможливо. Набагато краще, якщо для досліджень (випробувань) використовується спеціальне обладнання, що забезпечує подавання вогнегас-них речовин з відносно невеликою витратою, і порівняно великі модельні (макетні) осередки пожеж. Діапазон цін на піноутворювачі для гасіння пожеж, що мають приблизно однакове призначення, є доволі широким. Вибираючи піноутворювач, не слід зразу ж «кидатися» на той, що дешевше. Перш за все необхідно з'ясувати його тип, сферу застосування і концентрацію робочого (змочувального) розчину. Вельми можливо, що піноутворювачі будуть відрізнятися в ціні, скажімо, в 6 разів, але концентрація робочих розчинів дорожчого піноутворювача у ті ж самі 6 разів нижча. Вища за інших однакових умов ціна також далеко не завжди свідчить про вищу ефективність піноутворювача. Хотілося б порекомендувати кожному, хто збирається купувати піноутворювач, підходити до його вибору з певним здоровим скептицизмом: як відомо, «всяк кулик своє болото хвалит». У разі виникнення питань краще звернутися до спеціалістів. Сертифікація Згідно з додатком №2 до Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1994 за №508, вогнегасні речовини підлягають сертифікації. ЗО серпня минулого року Держстандарт (нині - Держспоживстандарт) України видав наказ №498 «Про затвердження Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні». Одним з пунктів цього переліку є «вогнегасники, суміші та заряди до них». І хоча про те, що обов'язковій сертифікації підлягають вогнегасні речовини, «прямим текстом» не сказано, положення названої Постанови Кабінету Міністрів, ст. 11 Закону України «Про пожежну безпеку» та інших нормативних документів дають органам Державного пожежного нагляду право піднімати питання про недостатній рівень протипожежного захисту об'єкта, спорядженого вогнегасними речовинами, на які відсутні сертифікати відповідності. Не кажучи вже про те, що вогнегасна речовина, яка не має такого сертифікату, може бути недостатньо ефективною чи навіть непридатною до застосування, її придбання пов'язано зі значним ризиком марного витрачання грошей. До речі, як свідчать деякі постачальники вогнегасних речовин, завезти і продати в Україні партію піноутворювача без попереднього проведення сертифікаційних випробувань практично неможливо, те, що вдасться купити без сертифіката відповідності, може бути контрабандним товаром. Транспортування і зберігання піноутворювачів Загальні вказівки щодо порядку транспортування і зберігання піноутворювачів наводяться в «Інструкції про порядок застосування і випробування піноутворювачів для пожежогасіння», технічних умовах на піноутворювачі, а також рекомендаціях щодо їх застосування. Піноутворювачі для гасіння пожеж можуть перевозитись усіма видами транспорту (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний) у відповідності з чинними правилами перевезення вантажів на кожному з них. Як правило, для перевезення піноутворювачів використовують залізничні і автомобільні цистерни, каністри та інші ємкості, виготовлені з металевих або полімерних матеріалів. Піноутворювачі на об'єктах можуть зберігатися у концентрованому вигляді або у вигляді робочих чи змочувальних розчинів, готових до застосування. За інших однакових умов термін зберігання піноутворювачів у багато разів перевищує термін зберігання їх водних розчинів, причому найкраща збереженість досягається у тому випадку, коли піноутворювач знаходиться у пластмасових ємностях або ємностях, виготовлених з «нержавіючої» сталі. Гірша збереженість піноутворювачів має місце у разі зберігання піноутворювачів у посудинах, виготовлених з вуглецевої сталі. Не можна зберігати піноутворювачі у залізобетонних ємностях. Вважається, що оптимальна температура зберігання піноутворювачів близька до 20°С. Небажано знижувати температуру зберігання більшості піноутворювачів (крім морозостійких) до значень, що не перевищують 5°С. На багатьох об'єктах існують установки пожежогасіння, які передбачають зберігання готових до застосування водних розчинів піноутворювачів. Резервуари для зберігання водних розчинів піноутворювачів звичайно виготовляють із залізобетонних конструкцій, а залізобетон є не найкращим матеріалом для таких випадків. Як показує практика, піноутворювальні властивості водних розчинів піноутворювачів, що зберігаються в таких умовах, швидко погіршуються, знижується і вогнегасна ефективність пін, що утворюються з них. Погіршення властивостей водних розчинів піноутворювачів відбувається повільніше, якщо вони зберігаються у ємностях, виготовлених з «нержавіючої» сталі, полімерних матеріалів або у залізобетонних ємностях, які всередині покрито полімерним матеріалом. За таких умов термін зберігання робочих розчинів може досягати 3 років. «Найгірший» випадок - це зберігання водних розчинів піноутворювачів у ємностях, виготовлених з вуглецевої сталі. Допустимий термін їх зберігання в таких умовах - всього місяць. До того ж, ряд піноутворювачів взагалі не можна зберігати у вигляді робочих розчинів. Погіршення піноутворювальної здатності водних розчинів піноутворювачів і вогнегасної ефективності пін, що утворюються з них, протікають внаслідок взаємодії компонентів піноутворювача (в першу чергу ПАР) з водою (гідролізу), завдяки життєдіяльності мікроорганізмів, а також внаслідок взаємодії компонентів водного розчину піноутворювача з конструкціями (у тому числі процесів корозійного руйнування конструкційних матеріалів). У багатьох випадках відновлення властивостей водних розчинів піноутворювачів можливе за рахунок додавання свіжих порцій піноутворювачів і добавок деяких хімічних речовин. Таку регенерацію можна проводити неодноразово, але не до нескінченності. Крім усього іншого, регенерація водних розчинів піноутворювачів потребує значних коштів. Якщо піноутворювач є біологічно «м'яким», то після погіршення його властивостей (або властивостей водного розчину) до недопустимих значень можлива утилізація, наприклад, шляхом використання як змочувальника або мийного засобу, або навіть шляхом виливання у виробничу каналізацію. Проблеми постають, якщо виникає необхідність утилізації біологічно «жорсткого» піноутворювача або його водного розчину. На жаль, можливі шляхи вирішення цього питання в Україні поки що не реалізовані. Отже, у разі створення нових систем пінного пожежогасіння, що передбачають застосування будь-яких типів піноутворювачів, слід віддавати перевагу тим їх типам, які передбачають зберігання піноутворювача у концентрованому вигляді.
add company