Главный списокЭкономика, инвестиции

Соціально-економічна оцінка територіальної організації житлово-комунального господарства



Соціально-економічний розвиток будь-якої країни визначається багатьма факторами, у т.ч. територіальним розвитком її регіонів. Важливе місце при цьому відводиться житлово-комунальній сфері, розвиток якої, як і всієї соціальної сфери, підпорядковується головній меті — найбільш повному задоволенню постійно зростаючих потреб членів суспільства. Чим вищими є темпи соціального розвитку, тим динамічніше змінюються людські потреби, структура життєвих благ, покликаних їх задовольняти та забезпечувати. А це, в свою чергу, залежить від раціонального розміщення як соціальної сфери в цілому, так і такого її сегменту, як житлово-комунальне господарство, тобто від наукового обґрунтування та втілення в практику господарювання конкретних рішень щодо її просторової (територіальної) організації. Формування житлово-комунального господарства з точки зору раціональної територіальної організації її об'єктів передбачає врахування відповідності розміщення об'єктів житлово-комунального господарства потребам населення; економію затрат праці та подолання просторового розриву між елементами виробництва житлово-комунальних послуг; забезпеченість планомірності, керованості процесів розміщення об'єктів та їх орієнтацію на досягнення високої економічної ефективності господарської діяльності. Науково обґрунтованим розміщення житлово-комунального господарства може бути при дотриманні принципів: раціонального розміщення об'єктів даного сегменту соціальної сфери, тобто такого, що передбачає врахування насамперед демографічних, соціальних та економічних передумов; збалансованості й пропорційності, а саме: структура житлово-комунального комплексу має бути оптимальною, тобто такою, що забезпечує споживчі потреби населення у відповідних послугах; екологічної рівноваги, тобто формування екологобезпечного типу господарювання, недопущення екологічної напруженості на території, адже житлово-комунальне господарство пов'язане зі значними відходами, що можуть забруднювати довкілля; вирівнювання рівнів житлово-комунального обслуговування населення, що означає зближення регіонів, окремих територій як за інтегральними показниками житлово-комунального обслуговування населення, так і за окремими його елементами. Оптимальний розвиток та раціональне розміщення всіх ланок житлово-комунального господарства забезпечують матеріальні умови життя населення, сприяють збільшенню вільного часу населення та його раціональному використанню, підвищенню культури побуту, зменшенню масштабів і трудомісткості домашнього господарства. Поліпшення житлово-комунального обслуговування забезпечує необхідну основу для відтворювального процесу, позитивно впливає на шлюбність, народжуваність, зміцнення здоров'я населення, а, отже, на демографічну ситуацію. Аналіз сучасного стану розвитку житлово-комунального господарства свідчить, що існує суттєва відмінність у розміщенні об'єктів житлово-комунального господарства як у розрізі міста і села, так і в регіональному аспекті, а також у забезпеченні населення відповідними послугами. Ці відмінності перш за все характерні для міської та сільської місцевості. Міський житловий фонд на 64% перевищує сільський. У містах державний суспільний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів переважають і становлять дві третини, житловий фонд в особистій власності — третину загального обсягу. У сільській місцевості — майже протилежна картина: житловий фонд, що перебуває в особистій власності громадян, становить близько 90%, а державний — лише 10%. Проте середня забезпеченість населення житловою площею у розрахунку на одного жителя у сільській місцевості значно вища, ніж у міській. У 2000 році ці показники відповідно становили 23,5 і 19,3 кв.м. В регіональному аспекті кращою є забезпеченість населення житлом у міських поселеннях Київської, Луганської, Дніпропетровської, Черкаської, Харківської, Донецької і Полтавської областей, де цей показник коливається в межах 20,0-22,8 кв.м. В Автономній Республіці Крим, Житомирській, Миколаївській, Херсонській і Кіровоградській областях на одного міського жителя припадає від 19,6 до 19,9 кв.м, від 18 до 18,7 кв.м житла на одного міського жителя мають Тернопільська, Сумська, Запорізька, Чернігівська області. В цю ж групу входять і міста-регіони Київ і Севастополь. Найбільшу групу, де цей показник коливається в межах 17,1-17,9 кв.м, становлять Львівська, Закарпатська, Рівненська, Хмельницька, Чернівецька, Івано-Франківська, Одеська та Вінницька області. І лише у Волинській області рівень забезпечення міського жителя житлом становить 16,3 кв.м, тобто на 3 кв.м менше державного показника Більше половини регіонів як у місті, так і на селі мають менший від середньоукраїнського показник забезпеченості житлом. Диференціація показників рівня забезпеченості міського жителя житлом у регіональному аспекті, як свідчать дані рис. 1, становить 6,5 кв.м. У сільській місцевості цей показник значно більший. Ранжування регіонів показало, що найкраще забезпечені житлом (маємо на увазі лише загальну площу на одного жителя) сільські жителі Київської, Вінницької, Черкаської, Чернігівської, Хмельницької і Житомирської областей. Тут на одного сільського жителя припадає від 26,3 до 30,5 кв.м. Від 23,8 до 24,9 кв.м загальної площі мають селяни Запорізької, Сумської, Дніпропетровської, Полтавської і Кіровоградської областей. В межах 20,0-22,8 кв.м мають рівень забезпечення Чернівецька, Луганська, Харківська, Волинська, Тернопільська, Одеська області. Найбільшу групу становлять Херсонська, Львівська, Закарпатська, Донецька, Рівненська, Миколаївська, Івано-Франківська області, де середня забезпеченість сільського населення коливається в межах 20,8-21,6 кв.м. Найнижчі показники мають місце в Севастополі та Автономній Республіці Крим (відповідно 13,9 і 15,5 кв.м.).
add company